Жив був собі різдвяний янгол на ймення Рута. І була вона дуже добра. Їй, як і всім різдвяним янголам щозими доводилося багато працювати. Рута звеселяла людей, дарувала різдвяне натхнення і засипала міста, села та ліси сніжинками. Дівчинка – янгол була дуже щаслива, бо могла зробити всім приємне. Але було в Рути і дещо, що відрізняло її від решти різдвяних янголів. Адже рута – то квітка любові й надії, яка цвіте лише влітку. Тому взимку Рута завжди мерзла.

Одного вечора, Рута як завжди розсипала сніжинки і зимове щастя десь у лісі коло Львова, та недалеко побачила світло і почула спів. Рута подумала, що то інші різдвяні янголи співають, а що дівчинка – янгол була дуже змерзла, то полетіла туди попрохати про допомогу. Підлетіла вона ближче, аж бачить – то мерехтить вогонь від ватри, а довкола – хлопці й дівчата співають пісень.Побачили вони Руту, та й запросили її до дружнього кола.Погодилась Рута, бо ж змерзла настільки, що вже й крилами поворохнути не могла. Запитали її пластуни гуртом – хто вона й що робить самотою в холодний зимовий вечір посеред лісу, от і розповіла їм Рута правду. (Отак люди взагалі про різдвяних янголів дізналися.) Вислухала юрба Руту і вирішили вони допомогти їй. Напоїли хлопці й дівчата Руту теплим какао, а потім пішли розсипати сніжинки і різдвяну радість довкруги.І відтоді пластуни допомагають різдвяним янголам дарувати людям щастя”-писала я у своєму старенькому блокноті.

“Я написала нову історію у свому блокноті. У блокноті, з сотнею вирваних, колись прекрасних для мене, життєвих історій. На ті історії я покладала чимало надій, але після того, як схожі історії читав хтось, і критикував їх, я обезнадіювалась, виривала ті милі серцю сторінки і викилала в старезну піч, яка стоїть в моїй кімнаті, а потім картала себе за вчинене”- це вже писала я у свому щоденнику. А моя маленька сестричка вхопила мій улюблений блокнот і понесла бабусі – почитати. Вона вірила, що бабуся хоч колись скаже про ту писанину щось добре. Ех, які ж цілеспрямовані бувають діти! Та все ж, саме Анна мене й надихає – у відповідь на питання, ким вона хоче стати, Анна тупає ногою й каже:

– Пластункою!

А мама хитає головою й посміхається:

– Напевне, у сестри навчилася.

Ну от, заглянула до кімнати бабуся і знову сказала, що історія та – маячня й що в мене нема таланту. І вийшла за двері.

Та раптом моє обличчя проясніло, бо за вікном посипав перший сніг, дім налився радісним сміхом, і у кімнату до мене заглянуло моє різдвяне янголятко, на ймення Анна, яка обняла свою по вуха закохану в зиму старшу сестру і прошепотіла:

– Твоя історія всеодно найкраща.Бабуся читала її мені вголос.І…скажи, а різдвяні янголи існують, правда?

– Правда, – відповіла я і посміхнулась, – навтіть підкажу тобі де вони живуть – те місце називається ПЛАСТ, і ті янголи можуть все, що тільки можна придумати.

– А їм сподобаються твої історії? – Анна зачепила мене за живе.

– Ну…незнаю. Зараз в них запитаю, – сказала я і почала набирати текст на старенькому комп’ютері, щоб ввечері, коли тато повернеться з роботи роздрукувати і відксерити ту Різдвяну навіть – не – історію, а на сходинах на Святвечір роздати моїм різдвяним янголам і допомогти Руті подарувати світу усмішки.

А моя маленька сестричка вже вибігла з кімнати з щасливим криком:

– Бабцю, а Катря пише книжку!А Катря пише книжку!А у неї вийде!

– Не кричи на всю хату, дитино, що з тобою?- здивувалась бабця з реакції Анни на мою різдвяну затію. – Тихо!

– Бабцю, бабусю, а можна надвір, можна? – з іскрами в очах вже пошепки запитала Анна. – А може…ми ж зустрінемо різдвяного янгола, правда?

Бабуся зітхнула:

– Тільки шапку не забудь вдягнути…

А коли моє янголятко полетіло розсипати сніг і шукати різдвяних янголів , до мене подзвонив він.

– Алло? – дещо здивовано сказала я.

– СКОБ, Верба, вітаю з першим снігом!

– СКОБ! Дякую, тебе теж!

– Слухай…Я проситиму тебе про допомошу…Бо я, здається в твій район зайшов… Просто ми мали з хлопцями тут зустрітись, а я не знаю де я. І тепер вони написали що зустріч скасовується. В мене ше й 3G закінчилось…То ти вийдеш?

– Та, тільки… ти де? – вже взувалась я.

– Ну… Я стою під “Вопаком”.

– О, стій, нікуди не йди, то біля мого дому.

– Окей, чекаю.

Я вибігла з будинку і попрямувала до “Вопака”

“Різдвяне диво, інакше й не назвеш” – думала я.

– Привіт, хух, хоч хтось. Ти мене справді врятувала, дякую дуже, – сказав він.

– Прошу, – відповіла я, – ти не змерз?

– Чесно?Дуже.Ми мали десь в приміщенні зустрітись, то я вдягнув футболку і джинсовку…

Я лиш тепер побачила, що в нього руки посиніли від холоду.І згадала, що бабуся з Анною пішли гуляти.А якщо Анна ХОЧЕ гуляти, то це надовго…

– Не хочеш часом горячого какао?

– Я мав би сказати шо не хочу, але мені зараз так зимно, що не знаю чи я додому не крижиною приїду і чи приїду взагалі.

– Ну то ходи, тут до мого дому близенько, – посміхнулась я.

Коли він збирався йти, я вже не боялася цього хлопця так, як останній рік,навпаки – ми стали друзями, а тепер серце стукало у звичному ритмі, хоч і напевно мої зірниці були велетенські та ще й у формі сердець, я все ж тихо сміялась з його жартів і попивала какао. А він сміявся з мене і посміхався ввесь час, нам просто було добре. Потім він сказав, що можемо повторити тільки в адекватніших умовах. Ми дуже здружились, ми стали як брат і сестра – ну, він так сказав. А далі йому треба було йти, та й бабуся з Анною вже мали повертатися…

Щойно Анна повернулась, то весело повідомила:

– Катря, Катря, ми бачили різдвяного янгола. От тільки бабуся каже, що то ніякий не янгол. Ми шукали янголів ввесь цей час, і лишень як вертались, побачили хлопця. Від світла ліхтаря в нього на плечах блистіли сніжинки і я підійшла до нього і сказала шо він перший янгол, якого я зустріла, а він сказав шо теж недавно зустрів янгола чи янголицю, як там правильно, яку в ПЛАСТі кличуть Вербою і шо він досі не знає її справжнього імені але напевно скоро дізнається. І я сказала шо мою сестру звати Катря і вона пластує і шо вона за віком така як він і шо вона вірить в янголів.Тоді він сказав шо це дуже круто і що коли я піду в ПЛАСТ в мене буде псевдо Калина бо без Верби і Калини нема України.І я не зрозуміла чого.І він сказав що це через те, що я його другий янгол за сьогодні і не тільки через це.А бабуся потім мене сварила.Чому?А яке в тебе псевдо в ПЛАСТі?

– От коли станеш пластункою – розповім, – відповіла я і подумала, як добре, що моє псевдо – Верба, і як взагалі чудово, що є ПЛАСТ, Анна і різдвяні янголи…

Автор: Войтович Катерина

Початковий курінь імені Софії Шептицької

Leave a Reply