Жив був собі різдвяний янгол на ймення Рута. І була вона дуже добра. Їй, як і всім різдвяним янголам щозими доводилося багато працювати. Рута звеселяла людей, дарувала різдвяне натхнення і засипала міста, села та ліси сніжинками. Дівчинка – янгол була дуже щаслива, бо могла зробити всім приємне. Але було в Рути і дещо, що відрізняло її від решти різдвяних янголів. Адже рута – то квітка любові й надії, яка цвіте лише влітку. Тому взимку Рута завжди мерзла.

Одного вечора, Рута як завжди розсипала сніжинки і зимове щастя десь у лісі коло Львова, та недалеко побачила світло і почула спів. Рута подумала, що то інші різдвяні янголи співають, а що дівчинка – янгол була дуже змерзла, то полетіла туди попрохати про допомогу. Підлетіла вона ближче, аж бачить – то мерехтить вогонь від ватри, а довкола – хлопці й дівчата співають пісень.Побачили вони Руту, та й запросили її до дружнього кола.Погодилась Рута, бо ж змерзла настільки, що вже й крилами поворохнути не могла. Запитали її пластуни гуртом – хто вона й що робить самотою в холодний зимовий вечір посеред лісу, от і розповіла їм Рута правду. (Отак люди взагалі про різдвяних янголів дізналися.) Вислухала юрба Руту і вирішили вони допомогти їй. Напоїли хлопці й дівчата Руту теплим какао, а потім пішли розсипати сніжинки і різдвяну радість довкруги.І відтоді пластуни допомагають різдвяним янголам дарувати людям щастя”-писала я у своєму старенькому блокноті.

“Я написала нову історію у свому блокноті. У блокноті, з сотнею вирваних, колись прекрасних для мене, життєвих історій. На ті історії я покладала чимало надій, але після того, як схожі історії читав хтось, і критикував їх, я обезнадіювалась, виривала ті милі серцю сторінки і викилала в старезну піч, яка стоїть в моїй кімнаті, а потім картала себе за вчинене”- це вже писала я у свому щоденнику. А моя маленька сестричка вхопила мій улюблений блокнот і понесла бабусі – почитати. Вона вірила, що бабуся хоч колись скаже про ту писанину щось добре. Ех, які ж цілеспрямовані бувають діти! Та все ж, саме Анна мене й надихає – у відповідь на питання, ким вона хоче стати, Анна тупає ногою й каже:

– Пластункою!

А мама хитає головою й посміхається:

– Напевне, у сестри навчилася.

Ну от, заглянула до кімнати бабуся і знову сказала, що історія та – маячня й що в мене нема таланту. І вийшла за двері.

Та раптом моє обличчя проясніло, бо за вікном посипав перший сніг, дім налився радісним сміхом, і у кімнату до мене заглянуло моє різдвяне янголятко, на ймення Анна, яка обняла свою по вуха закохану в зиму старшу сестру і прошепотіла:

– Твоя історія всеодно найкраща.Бабуся читала її мені вголос.І…скажи, а різдвяні янголи існують, правда?

– Правда, – відповіла я і посміхнулась, – навтіть підкажу тобі де вони живуть – те місце називається ПЛАСТ, і ті янголи можуть все, що тільки можна придумати.

– А їм сподобаються твої історії? – Анна зачепила мене за живе.

– Ну…незнаю. Зараз в них запитаю, – сказала я і почала набирати текст на старенькому комп’ютері, щоб ввечері, коли тато повернеться з роботи роздрукувати і відксерити ту Різдвяну навіть – не – історію, а на сходинах на Святвечір роздати моїм різдвяним янголам і допомогти Руті подарувати світу усмішки.

А моя маленька сестричка вже вибігла з кімнати з щасливим криком:

– Бабцю, а Катря пише книжку!А Катря пише книжку!А у неї вийде!

– Не кричи на всю хату, дитино, що з тобою?- здивувалась бабця з реакції Анни на мою різдвяну затію. – Тихо!

– Бабцю, бабусю, а можна надвір, можна? – з іскрами в очах вже пошепки запитала Анна. – А може…ми ж зустрінемо різдвяного янгола, правда?

Бабуся зітхнула:

– Тільки шапку не забудь вдягнути…

А коли моє янголятко полетіло розсипати сніг і шукати різдвяних янголів , до мене подзвонив він.

– Алло? – дещо здивовано сказала я.

– СКОБ, Верба, вітаю з першим снігом!

– СКОБ! Дякую, тебе теж!

– Слухай…Я проситиму тебе про допомошу…Бо я, здається в твій район зайшов… Просто ми мали з хлопцями тут зустрітись, а я не знаю де я. І тепер вони написали що зустріч скасовується. В мене ше й 3G закінчилось…То ти вийдеш?

– Та, тільки… ти де? – вже взувалась я.

– Ну… Я стою під “Вопаком”.

– О, стій, нікуди не йди, то біля мого дому.

– Окей, чекаю.

Я вибігла з будинку і попрямувала до “Вопака”

“Різдвяне диво, інакше й не назвеш” – думала я.

– Привіт, хух, хоч хтось. Ти мене справді врятувала, дякую дуже, – сказав він.

– Прошу, – відповіла я, – ти не змерз?

– Чесно?Дуже.Ми мали десь в приміщенні зустрітись, то я вдягнув футболку і джинсовку…

Я лиш тепер побачила, що в нього руки посиніли від холоду.І згадала, що бабуся з Анною пішли гуляти.А якщо Анна ХОЧЕ гуляти, то це надовго…

– Не хочеш часом горячого какао?

– Я мав би сказати шо не хочу, але мені зараз так зимно, що не знаю чи я додому не крижиною приїду і чи приїду взагалі.

– Ну то ходи, тут до мого дому близенько, – посміхнулась я.

Коли він збирався йти, я вже не боялася цього хлопця так, як останній рік,навпаки – ми стали друзями, а тепер серце стукало у звичному ритмі, хоч і напевно мої зірниці були велетенські та ще й у формі сердець, я все ж тихо сміялась з його жартів і попивала какао. А він сміявся з мене і посміхався ввесь час, нам просто було добре. Потім він сказав, що можемо повторити тільки в адекватніших умовах. Ми дуже здружились, ми стали як брат і сестра – ну, він так сказав. А далі йому треба було йти, та й бабуся з Анною вже мали повертатися…

Щойно Анна повернулась, то весело повідомила:

– Катря, Катря, ми бачили різдвяного янгола. От тільки бабуся каже, що то ніякий не янгол. Ми шукали янголів ввесь цей час, і лишень як вертались, побачили хлопця. Від світла ліхтаря в нього на плечах блистіли сніжинки і я підійшла до нього і сказала шо він перший янгол, якого я зустріла, а він сказав шо теж недавно зустрів янгола чи янголицю, як там правильно, яку в ПЛАСТі кличуть Вербою і шо він досі не знає її справжнього імені але напевно скоро дізнається. І я сказала шо мою сестру звати Катря і вона пластує і шо вона за віком така як він і шо вона вірить в янголів.Тоді він сказав шо це дуже круто і що коли я піду в ПЛАСТ в мене буде псевдо Калина бо без Верби і Калини нема України.І я не зрозуміла чого.І він сказав що це через те, що я його другий янгол за сьогодні і не тільки через це.А бабуся потім мене сварила.Чому?А яке в тебе псевдо в ПЛАСТі?

– От коли станеш пластункою – розповім, – відповіла я і подумала, як добре, що моє псевдо – Верба, і як взагалі чудово, що є ПЛАСТ, Анна і різдвяні янголи…

Автор: Войтович Катерина

Початковий курінь імені Софії Шептицької

Leave a Reply

  • koly u put
    koly u put

    content here

    Пісня Вифлеємського Вогню Миру
    Пісня Вифлеємського Вогню Миру

    content here

    Писаний камінь
    Писаний камінь

    content here

    Найкращі Дівчата
    Найкращі Дівчата

    content here

    Гей, Мандрують Пластуни!
    Гей, Мандрують Пластуни!

    content here

    Перші Пластуни В Америці
    Перші Пластуни В Америці

    content here

    Скоростріл, куфайка
    Скоростріл, куфайка

    content here

    Христина Соловій - Отсе тая стежечка
    Христина Соловій - Отсе тая стежечка

    content here

    Плач Єремії, Пісня куреня _Лісові чорти_
    Плач Єремії, Пісня куреня _Лісові чорти_

    content here