(слабоструктурований репортаж з елементами власних рефлексій)

ТУТ МАЛА БУТИ КАРТИНА
(малювать не вмію, тож уявіть собі самі)

Картіна маслом:

На фоні органу (інструмент такий старовинний, а не то шо ви подумали) стоїть стільчик на чотирьох ножках. На ньому у позі Мислителя (авторства Огюста Родена) сидить Гасюк у капелюсі з собачим хвостом. Під стільчиком середньовічна брама, з написом “Нарнія”, а у її глибині лежить книжка “Життя в Пласті”. Перед брамою стоїть маленька фігурка керролівської Аліси , в особі Олі Герус.

8 квітня 2017 року Божого, у день святкування у Львові 105-ї річниці Першої Пластової Присяги, довелось мені відвідати оффлайн дискусію “Не той вже Пласт?!$”. Онлайн пластові “аффтаритєти” закликали на ту чудасію обов’язково прийти, тож у 19,00 я стояв перед входом до Домініканського собору у Львові та споглядав барильєф, де пес з факелом у писку лежить на Біблії (отже дискусія проходитиме в осерді борців за чистоту віри — чи то пак, інквізиторів “Псів Господніх”–совпаденіе, подумав я собі). Але не такий простий вхід в рай — перед собою я побачив широковідчинений центральний вхід до собору (де чулося, йде Вечірня служба), двоє міцно замкнених дверей бокового входу собору та Музею історії релігії, та ледь прочинена загратована брама з паперовою табличкою “Службовий вхід. Стороннім вхід ЗАБОРОНЕНИЙ”, і більше ніяких дороговказів чи підказок. Як ви думаєте — куди слід було йти? Ви вгадали. А я ні, тож потупцявши у замкнені двері, заглянувши в прочинену браму (але ніц не побачивши) почав дзвонити всім потенційним дискурсантам. Третій дзвінок (до Ребрика) був вдалим, і я дізнався, що треба йти у браму де пише “не ходи”, потім повернути ліворуч, перейти дворик, і у кутку знайти ржаву металеву дверку, залізти через неї у темний тунель забитий побитими скульптурами та унітазами, перейти ним до наступного світлого дворика, повернути праворуч, зайти у ліві двері, і тоді опинишся в коридорі з рядом дверей, одні з яких будуть прочинені і виявляться трапезною залою монастиря домініканців. Я зміг лише зайти у браму, далі за мнов вийшов Ребрик і завів де треба (чому я так детально описую шлях до щастя, ви можливо зрозумієте до кінця репортажу, а може і ні). І от пройшовши чистилище, на вході до трапезної мене перестріла молода старшопластунка, з питанням що здатне розірвати свідомість пл.сеньйора у останній тиждень Великого Посту — “У вас є Scotch” (чи може вона мала на увазі скотч). Мене заціпило, я почав обмацувати кишені, а сам собі думаю: “До чого я докотився, не маю скотчу зі собою. Та — не той вже Пласт!”

Промимривши щось про шнури у час мого активного пластування, я прошмигнув до просторої зали, щільно заповненої пустими стільцями. У протилежному (відносно дверей) кінці, під старовинним органом (таки музичним інструментом) у “світлі яскравих софітів” на підвищенні стояло шість стільців, а на них возсідали “спікери” (Роман Трухін, Марко Савицький, Матвій Дух, Оля Герус, Богдан Гасюк і Настя Слюсаренко ) та заздрісно поглядали у протилежний від себе бік (тобто фактично на мене, але трохи лівіше) де навколо столика заваленого пічєньками та електрочайниками згромадилось до 30 “слухачів-жеручів”. “Та, не той вже Пласт!” — знову подумав я собі — ” Раніше на дискусії ходили говорити, а не їсти”. Побродивши хвилин 10 по залі (ну ви розумієте – цілувашки, обнімашки, міцні рукостискання), я пригадав собі що “пластун точний”, і гаркнув як в старі добрі часи “Досить жерти, до роботи!”, і о чудо — всі покинули той стіл та пішли всідатись до розмови (а може ше таки той Пласт — он як незнайомі люди слухаються незнайомих людей). І ось наперед виступив модератор Роман Кучкуда та зачав пояснювати чого ми сюди зібрались. Говорив він багато, гладко та живописно, з алегоріями та образними порівняннями (потім в ході дискусії я ще багато разів ловив себе на тому, що одержую неймовірне естетичне задоволення від спілкування (ну чи хоча б споглядання та слухання) з таким широким колом необмежених людей. Про що він говорив не пригадаю (певно про той-нетой Пласт), але одну байку запам’ятав : ” Ото ще як жив Роман з батьками, народилась у його старшого брата дитина. А дитина — то запісяні пеленки, тому через всю кухню натягли шнур, щоб на ньому дитячі речі сушити. Ромко хлопець високий, тож весь час за нього зачіпався шиєю, але ж то дитина — тра терпіти. Ну от дитя виросло, брат з’їхав (з квартири в розумінні), Ромко навчився носити шийну бандану, а шнур то лишився — ніби й не треба, а може ще й згодиться.” І з тої байки, зробив Роман висновок що в Пласті навішано забагато запісяних шнурків, і треба їх або обрізати (щоб не бачити небо в полоску), або хоча б попрати (щоб лучше пахли) — і ото на церемонію обрізання нас і запросили (чи бодай на підготовчу нараду).

Потому передали слово спікерам, і як на правдешніх пластових зборах оголосили регламент — кожному по 5 хв. на спітч. Тобто, 6 людей * 5хв = 1,5 год часу (той ше Пласт, той!). За цей час ми почули шість життєвих історій (цілком різних, але водночас таких подібних між собою) пластунів (ну і пластунок, звісно ж — Геть сескизм!). Серед спікерів вискочив першим Роман Трухін (видно не могла вже людина терпіти — так накипіло). Розповів нам Роман про своє активне пластування на початку 90-х минулого століття у Бережанах (що на Тернопільщині), і аж десь до 2003 року (поки жінка-дрібнідіти -кар’єра не відволікли його від організації — стандартна життєва ситуація). Та десять років потому, успішно вирішивши нагальні життєві питання, він повернувся та навіть набрав гурток юнаків. Почав ходити з ними по мандрівках та вишколах, одним словом витворив з маси хороший гурток пластунів. Але у 2014 Романа мобілізували до війська, і він був змушений передати гурток іншому виховнику (прийшов на Станицю — зголосив свою проблему — там якраз була на черзі людина що планувала набирати гурток — от йому цілість і передали). З навчального центру Роман ще дзвонив хлопцям, але на сходинах вони постійно грали у хвутбол (значний спортовець видать попався їм у виховники), а повернувшись з війська не застав у Пласті вже жодного з них. Та Роман не здавався, разом з кумом Ростиславом Антимисом ( а оце дієвий рецепт — з кумом точно все вдасться, адже природній державний лад в Україні це кумо-нізм), заснували підготовчий курінь ім. Івана Чмоли. І ось вирішили вони провести для куреня вишкіл по впоряду. Могли б, звісно, і самі, але вирішили запросити старших юначок зі станиці (певно щоб хлопцям краще марширувалось), мовляв вони краще повинні знати би сучасний впоряд. І ось тут уважно, щоб провести вишкіл впоряду (впоряду Карл!) слід було зібрати вкладку на канцелярку (то певно якась нова тенденція — я пойняв чо питали про скотч на вході — Не той вже Пласт!). А потім Роман виголосив головну думку свого виступу — слід повернутись до життя в природі, бо саме це відрізняє нас від всіх інших “онлайн” організацій. “Чого люди ходять в гори? Cпитайте про це в людей які туди ходять. Dони не знають чого вони туди йдуть. Просто йдуть і все. Бо серед природи ти справжній. За гаджетом не побачиш справжнього юнака. Справжнього — такого як він є, а не яким себе подає — його видно лише на таборі, в “екстремальній” ситуації”. Ось цей юнак, а ось цей. Життя в природі — ось дієвий рецепт зміцнення організації, та досягнення головної мети — В Пласті росте новий люд!” — наголосив друг Роман. Довгонестихаючі бурхливі оплески.

Як тільки овації почали стихати, зі стільчика піднявся дещо розгублений Марко Савицький (до речі, у нього ниньки іменини, з чим його щиро вітаю!). Кілька разів глибоко вдихнувши, він повів нам що попередній доповідач буквально вихопив у нього з вуст весь заготовлений монолог і ідеї (тепер зрозуміло, чому Роман так швидко вискочив до бесіди), тож доведеться розказувати свою історію експромтом. Ми дізнались, що Марко прийшов до пласту у 16 років, і був одним з тих перших юнаків, що творили станицю Львів (зокрема 1-й курінь УПЮ ім. Данила Галицького), і його запалу ще навіть вистачило до старшопластунства (чому трохи посприяла тусовка Карпатських Вовків). Але обставини, схожі як і в попереднього спікера, викинули його за борт пластового корабля, хоч рятувальне коло Пластової Ідеї тримало його на бурхливих водах життєвого океану, причому в межах видимості ходових вогнів на кормі — зорганізувавши свій бізнес, він намагався брати на роботу виключно пластунів (чи у нього щось вийшло ми не дізнались, але я сподіваюсь що так). Але ось, коли діти трохи підросли (запам’ятайте цю формулу !) Маркові несила вже стало борсатись за бортом, і спонуканий Ростиком Добошом (що обіцяв вахту раз на два місяці, а не два рази на тиждень як виявилось насправді) він повернувся та очолив Осередок УПС станиці Львів. І ось тут він зустрівся зі страшним пластовим Мінотавром — формалізмом (густо замішаному на бюрократизмі та регламентації). Та Марко, підтриманий дружною та молодою командою (брат Іван вже четвертий місяць бореться зі списками сеньйорів та їх реєстрацією у СПС, КПС, ГПБ ,ЖБК…) все ж організував працю осередку, і кількість сеньйорів ст.Львів зросла з 47 до 98. Знову ж довгонестихаючі бурхливі оплески.

І тут прокинувся Гасюк.

Тут довгий ліричний відступ — чому ж Гасюк “спав”.

Заклопотаний тяжкими думами про добробут громадян міста Львова, мер Андрій Садовий сидів у середу зранку на кухні свого маленького будиночка та наминав канапку з оселедцем, споглядаючи як цвіте магнолія. Аж тут забігає його синок пластун та й з порогу кричить:”Тату! Мені в суботу йти на вимарш, адже 105 років Першої Пластової Присяги! Ну купи вже мені нарешті штуци правильного кольору! “. “О! Пластуни! Майбутнє Нації! Святкування! Багато людей! Треба нагородити найдостойніших медаллю Короля Андрія Галицького” — подумав мер Данило. Ой, тобто навпаки. Схопився за телефон, набрав до станичного Яреми, та швидко випитав хто у львівському Пласті найдостойніший. Ледь прокинувшись в португальському хостелі, Ярема зразу ж назвав імена людей з фотографії що висіли над його ліжком — Великого Канцлера Станиці Львів Галини Іллівни та Просто Великого Канцлера Богдана Гасюка — і зразу ж відключився, про все забувши. Давши відповідні доручення, мер спокійно повернувся до канапки. Служба запрацювала. Номер станиці висить у приймальні мера на дошці оголошень, тож Галину Іллівну попередили, і вона прийшла на святкування. А Гасюк такий був заклопотаний приготуваннями до оффлайн-дискусії (чому ви зрозумієте згодом),що не відповідав на незнайомі дзвінки, і звісно ж не знав про сюрпрайз. І от перед початком святкувань прийшов заступник мера (доречі, теж Андрієм називається) на площу перед Університетом, щоб розвідати ситуацію. Попридивлявся до людей та й питається:”А шо у вас за п’юрка та хвости на капелюхах!” А пластун же ж завжди добрий та й гадкий, візьми йому жартома та й ляпни — “Та то у нас, як у індіанців — на кому більше навішано, той крутіший”. От його погляд і впав на Ярему (котрий вспів повернутись з Португалії, та ще певно не прокинувся) — “Ото певно Гасюк” — подумав собі п.Андрій. Отак і вручили медалі Галині Іллівні та Яремі. Він би може собі й хотів лишити ту відзнаку, але ж багато людей то бачило, а пластун справедливий, тож на початку отої нашої оффлайн-вечірки, Ярема залізши на підвищення (щоб дивитись Богданові у вічі, а не як завжди … на наколки) вручив від імені Мера (та себе особисто) заслужену медаль герою. Богдан так розчулився, що вона йому аж двічі падала з рук (і чомусь котилась до Марка Савицького), а він все крутив її та видивлявся з котрого боку краще просвердлити дзюрку, щоб примантачити її до однострою. І от тим він був зайнятий певний період часу, аж спом’янувся чого ж він сюди прийшов.

Прокашлявся Богдан, і не встаючи (очевидь, щоб не задусити авторитетом, і не заступати красивий інтер’єр) перебрав спіч-марафон на себе. Він відкрив нам очі на те, що Пласт то модель суспільства, але суспільства ідеального — і наш успіх (а 105-ліття то певно шо успіх) може, і мусить, показати людям що громадянське суспільство то не утопія. В Пласті є представники усіх партій — консерватори, ультра-консерватори, ліберали, ультра-ліберали, демократи, бюрократи тощо — зазначив друг Богдан — нема хіба що радикалів Ляшка (ці слова вилились у ефір, і вчора пан Олег подав претензію на надання йому титулу Приятель Пласту) — але всі ми навчились поважати правила Чесної Гри. Як приклад, навів друг Богдан історію з 3-го пластового З’їду, де Віталій Окуневський переміг у голосуванні на посаду Голови КПС (а тоді це був главний вождь) з перевагою у ОДИН голос! І ніхто не противився, не кричав “Там наших двоє в туалеті затримались!” Голову обрали, привітали, а він вже мусів в подальшому скорегувати свої погляди (на думку Богдана радикальні) з урахуванням точки зору іншої сторони. Богдан ствердив що Пласт вже не той, але Пласт завжди буде ТИМ, бо він органічно розвивається, крокуючи поряд з суспільством (чи то пак, у ньому), але має претензії вирватись на крок уперед, і вести за собою (чи прозвучало останнє твердження я сумніваюсь, але думаю воно підрозумівалось). І ось щоб розібратись в поточній ситуації і визначити напрямки подальшого розвитку, був проголошений Шостий Пластовий Конгрес, Головою якого призначений пл.сен. Богдан Гасюк, V. (ось тут і стала зрозуміла онлайн реклама, відсутність на Святкуванні, та глибока задума у погляді друга Богдана). Сегочасний спікер розжував нам суть та історію Пластових Конгресів: ” У повоєнному Міттенвальді (до речі, там де буде цьогорічне ЮМПЗ) зібрався Перший Пластовий Конгрес, щоб виробити нагальні пластові напрямні діяльності для людей в таборах переміщених осіб (котрі вочевидь збирались за кілька літ повернутись на рідні землі). За десять років зібрався Другий, щоб окреслити подальші кроки (адже повернення дещо затрималось). А згодом Третій (бо вже виросло покоління діаспорних пластунів, відбулось переселення за Океани, слід було втримати Єдність та Одність Пластової Ідеї). І так тривало до віднови Пласту на Рідних Землях. І тут слід відзначити велику працю та допомогу (і не тільки матеріальну, а головно ідейну та програмову) діаспори у процесі Віднови. Я старий радянський колабораціоніст, я і моє покоління були комсомольцями (з хитрицею в погляді зазначив знаний майстер-провокатор друг Богдан) і ми як губка впитували, те що говорили нам такі знані авторитети як Содоль та інші. Та виросли вже нові пластові покоління –Пластом в Україні вже керують “авторитети”, що перейшли через юнацтво, а навіть новацтво (сказав, і розвів руками вправо-вліво). І перед нами, та й перед діаспорою стоять тепер нові виклики — і означити їх та знайти шляхи вирішення, це завдання чергового Конгресу (перша, ну дуже вдала, пробна сесія якого тут і зараз відбувається)”

Всі присутні, аж вирівнялись на стільчиках від такої заяви, мухи перестали дзижчати у залі, а дехто побіг за гарячим чаєм до столиків ззаду.

На тому сеньйорська сесія скінчилася, і слово взяли старшопластуни. Почала Настя Слюсаренко, звязкова Пчілок. Вона, по секрету, вповіла нам що таки пластує ще з новацва (а її роєвою сестричкою була САМА … Оля Герус). Настя ще не дойшла до того етапу, коли попередні спікери почали захлинатись у життєвих хвилях і мусіли на певний час зпригнути з організаційного човна (отакий от парадокс чи може софізм). Тому вона, з позиції неперервного пластового стажу, розкрила очі присутнім на проблему втрати юнацтва на етапі переходу УПЮ-УСП. Присутнім пригадався погляд юнацтва на старшопластунські курені як закриті тусовки, що конкурують між собою (тут рекомендовано перегдяд фільму “Банди Нью-Йорку”), та боязнь паперової тяганини при переході (хоч це напевно свідомий бар’єр — хто подолає, той досягне нового рівня — як у комп’ютерній грі). На останньому словосполученні прокинувся МАТВІЙ Дух. Він піднявся, злегка вклонився і без запинки почав:” Я новакував тільки один рік. А потім перейшов до юнацтва, і тут зі мною случилась колізія — за 6 років я змінив 5 гуртків та 7 виховників”. А далі розповів нам про свою тяжку (та водночас захопливу) юнацьку долю. В залі почулись шморгання носом, а очі сеньйорок зрадливо зволожились. У 16 літ Матвій вирішив таки вчитись, та покинув активне пластування, частково замінивши його мистецько-архітектурними пошуками. Але на останньому курсі університету, старшому брату таки вдалось затягти його до Лісових Чортів і проблеми з пошуком виховника відпали назавжди. Матвій, як станичний найбільшого пластового осередку у Світі!, поділився з нами організаційними проблемами (координація дій десятків виховних частин, функціонування та належний догляд за дясятками пластових домівок, організація свят-імпрез-фестивалів, фандрейзинг та праця з спонсорами і місцевою владою усіх рівнів, стратегія (до 2030 року) та тактика побудови команди, а саме головне пошуки толкового наступника — бо як нє, то доведеться ще самому так років зо п’ять потягти той віз). Зал захлинувся бурхливими оплесками.

Як ще стихали рукоплескання, праворуч від Матвія почулось тихе але впевнене “СКОБ, Друзі!”, і зал моментально затих — слово перебрала на себе Голова Пласту в Україні ст. пл. гетьм. вірл. Оля Герус, ЧоК :

“Я не буду вам оповідати про своє юнакування (звісно (примітка писаки) — шеврон Гетьманської Вірлиці сам все розкаже), а розповім що спонукало стати на чолі організації на данному етапі. Трохи давніше, життєві обставини примусили мене перебратися зі Львова до Києва — для кожного львів’янина це неабиякий стрес. Але я виявила , що і тут є цікаві та потужні середовища. І ось коли почались революційні події , а особливо після смерті Віктора Гурняка, я поставила перед собою питання –“А чи роблю я ВСЕ ЩО У МОЇЙ СИЛІ, щоб ДО ЩАСТЯ ВІТЧИЗНУ СВОЮ привести?” І я, з групою своїх однодумців, започаткувала освітній проект на Сході (фактично на межі лінії зіткнення) — пошук та формування здорових українських (в плані формування політичної Нації, а не етнічному) середовищ. Ми приходили в школу, та збирали групу зацікавлених з 10-12 осіб (учнів та вчителів), навчали їх та пропонували зробити якийсь проект (самим втілити його в життя) для своєї ж громади (фактично організація проекту до третьої проби УПЮ (прим. писаки)). Таких груп ми планували назбирати 30, серед них провести конкурс на кращий проект, та кілька груп переможців відправити до Європи — побачити Вільний Світ. Була серйозна боязнь що не назбирається навіть десятка, але зголосилось аж … 115 гуртків. Роботи було дуже багато, я перезнайомилась з цілою купою цікавих людей, і побачила що й тут є здорові середовища, що реально прагнуть розвиватись. Але я ж і зрозуміла що наш ортодоксальний підхід з “чистою галицькою українською мовою та греко-католицькою церквою” не дасть нам стати ментально близькими цим людям. І я стала Головою Пласту, щоб сприяти реальному поширенню такої важливої та потрібної Україні Пластової Ідеї на всю територію держави. І перш за все, ключовими осередками тут має стати Харків, Дніпро та Одеса. Саме сьогодні (8 квітня) у Харкові теж проходять Святкування річниці Першої Пластової Присяги — душею я там, але обов’язки ( я мусила сьогодні вручити 13 орденів) привели мене до вас — я не шкодую, бо змогла вам все це сказати. Ми (пластуни) живемо у своїй чудовій Нарнії, та міцно оберігаємо вхід до неї, щоб чужі звірі не набігли сюди і не перетворили наше квітуче королівство у Зоопарк. Але як і Аліса в країні чудес, ми не знаємо куди йти, перед нами безліч шляхів і стежин ( і ми кожен бігаємо по своїй). Всі загалом, як цілість, МИ НЕ ЗНАЄМО КУДИ ПРЯМУЄМО! Нам слід усім разом визначити свій шлях, і почати йти в одному напрямку. Відкриймо браму Нарнії, пустімо туди інших звірів, покажімо їм шлях до розвитку та зробімо їх кращими — хай весь світ стане НАРНІЄЮ. От для того і проводиться Пластовий Конгрес. Але і в Краї у нас готується Стратегічний З’їзд, і закликаю вас друзі активно долучитись до праці в його комісіях — щоб це було спільне усвідомлене рішення нас всіх (а не групи зацікавлений активістів). Ще раз наголошу — нам слід розвивати організацію по всій Україні. Я всіх вас львів’ян люблю та поважаю, але якби не стало Станиці Львів Пласт би далі існував, але якщо не буде Пласту в Харкові, Дніпрі, Одесі тощо — перспектив розвитку………..”

Годинник на Ратуші пробив квадранс до дев’ятої.

Модератор дискусії друг Роман, поглянув на годинник та задоволенно посміхнувся — як вдало він розпланував час! ще залишилось 10 хв. на вигуки з залу, 5 хв. на прибирання і …– захід проведено чітко по розпорядку. Швиденько подякувавши спікерам, він запитав, чи може хтось, не дай Боже, хоче щось мовити. І тут почалось — в гору злетіли руки всіх присутніх (ну хтось підняв фізично, а хтось ментально) — не відреагували лише приявні у залі новак (він вперто “різався” в якусь гру на батьковому (а може і свому!) смартфоні) та юнак (що вочевидь роздумував про вечерю — чи встигне мама ще щось приготувати (окрім звичної яєшні), якщо вони посидять-потриндять тут ще годину-другу). На здивування друга Романа, безладу не почалося — присутні висловлювали свої думки по черзі (після надання слова модератором), чітко (майже завжди) та коротко (майже ніколи). Люди виступали з місць, сидячи чи встаючи, а окремі “звйозди” вибігали під прожектор, що його завбачливий друг Гасюк спеціально направив на пику виступаючому (А щоб багато не пашталакали. Ач які вумні знайшлися!) З потоку виступів, ми дізнались :

— Так, життя в природі дуже важливе для Пласту, та особистості. І слід бути більш братерськими та доброзичливішими, і допомагати один-одному (ну хоча б в організації мандрівок та таборування). А ще було б чудово мати біля Львова СВОЮ пластову оселю, щоб могти краще практикувати реальне практичне пластування;

— Якийсь дотепник зазначив, що гербом цьогочасного (галицького) Пласту має бути Жаба з граблями (бо зажимаємо поділитись пластовою методою з іншими, та постійно наступаємо на граблі). До речі, про граблі — Пласт ( як і історія загалом) розвивається по спіралі (в кожного пластового покоління були ПОДІБНІ виклики, і певні вирішення), але її витки у нас не плавні, а обрубані — ми не використовуємо досвіду попередників (була ціла програма ВППП з певним прицілом на Схід, та інші виховні ініціативи);

— Нам слід частіше зустрічатись “оффлайн”. З таких зустрічей ми багато дізнаємось (один про одного, хто що думає і головне РОБИТЬ) — ну хоча б, що у нас є оселі (СОКІЛ, Луквиця, десь поблизу Рівного, ще напевно десь), що за Збручем є осередки тощо;

— Дуже активний новацький виховник сеньйорського віку з кількарічним стажем пластування, справедливо зазначив що по вулицях (у темному духовному тунелі шукаючи світло пластового потягу (в розумінні паровоза)) бродить ціла купа потенційних дорослих пластунів (та навіть талановитих виховників) і з тим треба щось робити;

— Змінювати та пристосовувати до сьогодення можна все що завгодно, окрім Пластового Закону та Трьох Головних Обов’язків!!! Бо саме це осердя, провело нас на 105-річному етапі, через всі бурі та негоди — зазначив один багатодітний батько, та побіг додому виховувати дітей (бо пластун сумлінний та ощадний, а витрачати час на пустопорожні балачки грішно);

— Пласт це виховна організація. І виховник грає у ній ключову роль. Тому треба працювати над пошуком тих самородків, та методичним (а інколи і господарським) забезпеченням їх діяльності;
— …

Багатодітна мама просто сказала — “Друзі. Просто треба бути чесними. Перед собою та з іншими!” А мені пригадався недавній похід, з моїм пташам, на новий мультик про смерфів — там Смерфетка, у критичній ситуації, коли вирішувалось рятувати Гаргамеля чи дати йому втопитись сказала — “Ну ми ж смерфи. Ми мусимо все робити правильно!” (Йдучи на ці сходини, я припаркувався біля Курії Львівської Архідієцезії РКЦ (колишній інститут метрології на Винниченка) і щоб перейти дорогу, просто подивився на право-ліво, переконався що машин немає та перейшов дорогу. А от вже повертаючись, я пройшов лишніх 30 метрів, і перейшов по самотньому пішоходному переході.)

І тут в коридорі, біля вхідних дверей, почувся голос сторожа музею (він ніби то говорив сам з собою, а не до нас) — “Пів десятої в музеї з’являється чорний мовчазний монах, і видирає язики всім хто багато говорить, без діла.” І пішов собі далі.

Всі зразу ж глянули на годинники — 9.25 — і згадали що пластун точний, а отже пора вже завершувати зустріч. Розхід відбувся швидко та зорганізовано, лишень було темно, а сходинки високі та неочікувані, то Марко Чуквінський ледь носа собі не розквасив, добре що роки лижний тренувань виробили відмінну реакцію та гнучкість.

В 9,30 по спорожнілих коридорах монастиря Домініканів пройшла висока худа мовчазна постать, на поясі, проселена у свіжопросвердлену дірочку, метлялась на шнурочку монета з профілем батька фундатора монастиря.

Leave a Reply

  • Гей, Мандрують Пластуни!
    Гей, Мандрують Пластуни!

    content here

    Плач Єремії, Пісня куреня _Лісові чорти_
    Плач Єремії, Пісня куреня _Лісові чорти_

    content here

    Перші Пластуни В Америці
    Перші Пластуни В Америці

    content here

    Писаний камінь
    Писаний камінь

    content here

    Пісня Вифлеємського Вогню Миру
    Пісня Вифлеємського Вогню Миру

    content here

    koly u put
    koly u put

    content here

    Скоростріл, куфайка
    Скоростріл, куфайка

    content here

    Христина Соловій - Отсе тая стежечка
    Христина Соловій - Отсе тая стежечка

    content here

    Найкращі Дівчата
    Найкращі Дівчата

    content here